Інформація про участь у Звітній науковій конференції

Кафедра бібліотекознавства і бібліографії

Інформація
про участь у Звітній науковій конференції
Львівського національного університету імені Івана Франка
за 2012 р.

Секція культури та мистецтв
Підсекція бібліотекознавства, бібліографії та інформаційних технологій

Керівник підсекції – доц. Крохмальний Р.О.
Секретар підсекції – cт. лаб. Бойко О.І.

Засідання – 6 лютого,10:00год.;
вул. Валова,18, ауд. 20

У доповіді «Василь Щурат – дослідник книжкових пам’яток» асистент кафедри Білоусова Р.З. окреслила багатогранну діяльність Василя Щурата як громадського діяча, літературознавця, перекладача, публіциста, дослідника книжкових пам’яток української та світової літератури.

Василь Григорович Щурат – один з тих українських вчених, який прагнув популяризувати серед широких мас читачів важливі теми з історії культурно-національного життя України, він прагнув передати своїм землякам любов до своєї нації за все прекрасне, що вона творила. Дослідник постійно був у пошуках старовини – шукав на горищах, в монастирях, консисторіях, архівах тощо. Предметом досліджень В.Щурата була історія староруського письменства, зокрема, його праці «Слово Данила Заточника» (1896), статті «Про Грунвальдську пісню – Bogurodzica Dziewicza» (1906), «Перегрінація – путь до Єрусалиму» (1906), «Іван Золотоуст на Руси» (1908) тощо.

Вивчаючи давнє письменство, В. Щурат об’їздив галицькі монастирі, розглядав їх книгозбірні і архіви, та став справжнім знавцем історії Василіян XVII–XIX століття. Підтвердженням цього є студія над Василіанським «Богогласником 1790р.», пісня самбірській «Богородиці» і про «Онуфріївський монастир» (1908). Про дослідження Василіян виголошує у доповідях «Марійський культ на українських землях давньопольської держави (1910), «Потієва унія» (1913).

У всіх працях дослідника, виразно відчувається прагнення автора зобразити творче життя уніатських монастирів у Польщі на користь української нації.

Доповідь завершила словами І.Свєнціцького про В. Щурата «Він, як дослідник цікавиться тільки невмирущим первістком, що в’яже давнину із сучасністю»

У доповіді ст. викл. Пугач Л.Ю. «Організація та діяльність читалень у Бережанах, Золочеві, Перемишлі та Самборі» зауважила, що згідно протоколу засідання Центрального комітету (Звіт про діяльність Товариства за період від 23. IX. 1879 по 16. IX. 1880 р.) подано інформацію про організацію та діяльність читалень Товариства імені М. Качковського у Бережанах, Золочеві, Перемишлі та Самборі.

За обов’язок, Товариство вважало сприяння утворенню читалень та філій. Перегляд архівних матеріалів ЦДІА України у м. Львові (Фонд № 182), свідчить, що майже у всіх великих містах, повітових містечках та селах відкривалися читальні та філії. У своїй основі, вони мали ширші напрями діяльності, ніж задоволення читацьких інтересів. Не винятком були і Бережани. Його філія займалася відкриттям бурси для бідних дітей. Організацію роботи покладали на провізорний комітет, членами якого були о. Глібовицький, Соневицький, Стеткевич, Слюзар та ін., залучені були і місцеві мешканці-патріоти.

Діяльність філії Золочева полягала у патріотичних почуттях о. Зайця із Богутина, Федора Луцика із Годова, які внесли «національний струмінь» у «життя» філії. Піднімалося і обговорювалося питання про створення бурси для бідної молоді (під іменем братства св. Миколая) під опікою Чемеринського. Адже, вважалося, що освічена молодь, стане основою національного відродження Батьківщини. Зокрема, 10 (22) жовтня 1879 р. було скликано генеральні збори членів філії, на якому було обрано головою о. Луцика, членами – професорів Золочівської гімназії, священиків та місцевих мешканців. За рішенням зборів, було вирішено передачу старожитностей для музею «Народного Дому».

Філія у Перемишлі мала теж своє покликання і обов’язок перед громадою. Метою вважала створення у місті пансіону для дівчат. Громадою було придбано будинок та земельну ділянку для нього.

Філія Самбора сприяла у читанні різних корисних видань у сімейних колах, у дні, вільні від праці. Громада філії запрошувала до створення бурси для бідних, вчителів Самбірського краю: «аби вони досвідом та матеріальною допомогою долучилися до здійснення благодатного наміру». За сприянням та зусиллями спільноти філії, було відкрито «общество тверезости», крамницю та народну школу.

Підбиваючи підсумки вище викладеного, Пугач Л.Ю. наголосила на вагомому внеску кожної філії та читальні зокрема, у національному відродженні, становленні, пропагуванні освіченості та тверезості тогочасного суспільства.

У доповіді ст. викл. Біловус Г.Г. “Видання творів Т.Г. Шевченка у першій половині ХХ ст.” зазначалося, що майже два століття дослідження спадщини Т. Г. Шевченка провадились у різноманітних вимірах і категоріях. Не становлять винятку й питання видання творчої спадщини Т. Шевченка у першій половині ХХ ст. Особливо це стосується підготовки повних, академічних видань творів письменника. Доповідач здійснила спробу окреслення історіографії повних видань творів Т. Г. Шевченка у першій половині ХХ ст., саме, видання “Повного збірника творів Т. Г. Шевченка” за редакцією Д. І. Дорошенка, видання Л. М. Ротенберга, що вийшло у Катеринославі 1914 р., п’ятитомного видання творів Тараса Шевченка “Української накладні” і “Галицької накладні” Я. С. Оренштайна та “Ukrainian Publishing” у Вінніпегу за редакцією Б. С. Лепкого, “Повного видання творів Т. Г. Шевченка”, яке підготував і видав Український науковий інститут у Варшаві в 1934–1936 рр., а також розкрила намагання наддніпрянських наукових інституцій, як Української Академії Наук (Київ) на чолі з акад. Сергієм Єфремовим та Інституту Тараса Шевченка (Харків), підготувати і видати в десяти томах повне видання творів Т. Шевченка в 20-30 рр. ХХ ст. Проаналізований у доповіді матеріал є цінним джерелом для різнопланових досліджень у галузі шевченкознавства.

У доповіді «Тематичний діапазон бібліографічного доробку Михайла Павлика» асистент Чирук Є.Г. окреслила тематику бібліографічних праць відомого громадського та культурного діяча. Доповідач зазначила, що увагу М. Павлика найпершою привернула галузева бібліографія. Так, спільно з І. Франком він опублікував у «Громадському друзі», а згодом через його конфіскацію передрукував у збірниках «Дзвін» та «Молот» бібліографічні матеріали з української, російської, польської, сербської та німецької літератури. Відтак, як вказала асист. Чирук Є. Г., у сферу зацікавлень бібліографа потрапила каталожна бібліографія: М. Павлик уклав каталог приватної книгозбірні польського письменника Ю. Крашевського та список видань бібліотеки НТШ. Черговим тематичним пластом бібліографічного доробку М. Павлика стали персональні покажчики творів М. Драгоманова та І. Франка, а також спроби опису своїх власних праць. Врешті, до бібліографічних посібників М. Павлика увійшли допоміжні покажчики (іменний, географічний, тематичний) до видань праць М. Драгоманова. Доповідач підсумувала, що тематичний діапазон бібліографічного доробку М. Павлика досить широкий та різноманітний.

Ст. викл. Труш В.В. виступив із доповіддю на тему: «Бібліотекознавча проблематика в науковому доробку Ілларіона Свєнціцького». Проблема, заманіфестована назвою доповіді, висвітлюється у двох взаємодоповнювальних аспектах: теоретико-практична бібліотечна робота Іларіона Свєнціцького та діяльність науковця в бібліотечних товариствах і громадських організаціях у галузі бібліотечної справи. Огляд діяльності І. Свєнціцького в бібліотеці Народного Дому, книгозбірні Ставропігійського Інституту, приватній бібліотеці А. Петрушевича, Національному музеї, його діяльність у товаристві "Союз українських наукових робітників книгозбірень і музеїв у Львові", бібліографічній комісії НТШ, Українському науковому товаристві, участь у першому Міжнародному бібліотечно-бібліографічному конгресі (Італія) засвідчує чималий внесок науковця у становлення й розвиток українського бібліотекознавства. Результатом багатоаспектної діяльності І. Свєнціцького в галузі бібліотечної справи стала низка публікацій в яких висвітлено погляди науковця щодо стану та перспектив розвитку української бібліотечної справи, а також колекція найкращих зразків української книжності, яка, на думку дослідників, є однією з найважливіших у світі, зважаючи на кількість та цінність її примірників.

Доц. Демчук Н.Р. у свої доповіді: «Читач і читання у системі суспільно-комунікаційних пріоритетів (за матеріалами фахової книгознавчої періодики)» зазначила що, на сторінках фахової книгознавчої періодики сучасні аспекти теорії психології читача і читання в Україні перманентно представлені дослідженнями різних аспектів цієї полісистемної та полідисциплінарної тематики. Основними з-поміж них є: 1) типологія читача як комунікативно-теоретична проблема (Лариса Завгородня); 2) психологічні виміри читання в контекстуальній системі видавничих стратегій (Василь Теремко); 3) психологічні основи написання тексту для читання з екрана (Г.А. Добровольський, Т.В. Савченко); образ читача в структурі художнього твору (Ольга Орлова); типологія читачів як засіб систематизації знань (із психології читачівства) (Олена Литвиненко) тощо. Застосовуючи теоретичну парадигму різних дисциплін (книгознавства, літературознавства, психології, соціології), науковці окреслюють читання особистісно складний, рецептивно-творчий процес, заснований на принципах привласнення та наступної утилізації інформації, а читача, відповідно, як співучасника акту творення й інтенції тексту у щонайширшому розумінні цього терміна.

Ст. викл. Рибчинська Н.А. у доповіді: «Інформаційна та культурологічна парадигми в сучасному бібліографознавстві: науковий діалог» відзначила, що особливістю сучасного бібліографознавства є його поліконцептуальність, зумовлена універсальністю феномена бібліографії, що пов’язана з різноманітними сферами людської діяльності.

Для теоретичного осмислення сутності бібліографії використовують різні методологічні принципи. Зокрема для дослідження бібліографічних явищ і процесів застосовують інформаційний або культурологічний підхід. Відповідно увесь корпус існуючих нині бібліографознавчих концепцій умовно поділяють на дві групи. Інформаційну парадигму репрезентують документографічна, кібернетична, інформографічна, наукознавча концепції, а культурологічну – когнітографічна і культурологічна концепції. Науковий діалог представників різних концепцій покликаний збагачувати не лише бібліографічну теорію, але й сприяти розвитку бібліографічної практики.

Доц. Колосовська О.М. у доповіді: «Партія моя – це істина»: світоглядні засади наукової та колекціонерської діяльності Антонія Степановича Петрушевича (1821–1913) зазначила, що на основі архівних джерел та виявлених у львівських книжкових зібраннях книг, картографічних і рукописних матеріалів представлено загальну характеристику бібліотеки А. С. Петрушевича. Аналіз наукового доробку ученого свідчить, що опрацюванню конкретних проблем, які перед собою ставив А. Петрушевич, передував попередній ґрунтовний підбір документів та скрупульозне вивчення джерел, здебільшого усіх виявлених, а не лише доступних у найближчих книжкових колекціях чи архівних зібраннях. Глибина вивчення ученим предмету дослідження, передбачала використання матеріалів, незалежно від місця їх видань. Більше того, А. С. Петрушевич часто випереджав події, замовляючи у книгарів чи через знайомих праці, які на той час лише перебували в рукописах або у друці. Саме так, по можливості вичерпно і повно, незалежно від партійних уподобань чи національно-релігійної приналежності авторів праць, учений комплектував свою бібліотеку, універсальну за змістом, надзвичайно цінну за представленими у ній виданнями.

Ст. викл. Цвіркун І.О. у доповіді: «Відображення діяльності Степана Сірополка на сторінках галицької періодики першої половини XX ст.» зауважила, що особливе місце серед джерел дослідження суспільно-політичного та культурного розвитку України першої половини ХХ ст. належить галицьким періодичним виданням. Завдяки обов’язковому примірнику літератури “Королівства Галіції та Лодомерії” Австро-Угорської імперії від 1807 до 1918 р. та обов’язковому примірнику видань “східних воєводств” Польщі від 1918 до 1939 р., які одержувала бібліотека Львівського ніверситету, був сформований унікальний фонд. Кожне з його видань, має особливу бібліографічну та історичну цінність. Серед них вісники і збірники: “Етнографічний збірник”,“Вістник державного секретаріату військових справ”; газети: “Діло”, “Громадський голос”, “Львівські вісті”, “Хвиля”, “Наші дні”; календарі: “Просвіта” (1916–1939), “Дніпро” (1923–1940), “Батьківщина” (1937–1939) тощо. Бібліографування таких видань дозволяє дослідникам розкривати нові грані творчої спадщини видатних українських вчених.

Науковий доробок видатного просвітницького діяча та бібліотекознавця Степана Сірополка становить близько 500 праць: монографій, підручників, бібліографічних покажчиків, рецензій та статей, виданих українською, чеською, німецькою і французькою мовами. Дослідження його статей, присвячених проблемам шкільництва та позашкільної освіти, питанням бібліотечної справи, виявили достатньо широке коло українських журналів, часописів, календарів. Серед них: “Бібліотечний порадник”. – Львів: вид. Товариства “Просвіта”, 1925–1926; “Життя і знання” – ілюстрований популярно-науковий журнал, – Львів, 1927–1939; “Книжка” – вістник українського книжкового руху.– Станіславів, 1921–1923; “Літературно-науковий вісник.”– Львів; Київ, 1898-1932; “Рідна щкола” – ілюстрований часопис для всіх; “Українська книга”– місячник, присвячений бібліології та бібліофільству.–Львів,1937–1939;“Учитель”– місячний журнал, присвячений справам виховання, шкільництва і учительства.– Львів, 1923–1934.

До журналу “Життя і знання” С. Сірополко здебільшого подавав статті про житття і творчість видатних особистостей. Зокрема, до 10-ліття від дня смерті Андріяна Кащенка, літературна творчість якого була присвячена Запоріжжю.

Стаття містить біографію та відгуки М. Грушевського, О. Терлецького про його твори (1931.– Чис.6); відомості про життя Івана Стешенка і його внесок у розвиток української літератури містить стаття у Чис.10-11 за 1928 р. У “Літературно-науковому віснику” друкуються: результати історичного дослідження про долю першої дисертації М. Костомарова, яку він не зміг захистити через заборону архієрея Інокентія (1930.–Т.104. кн.11); аналіз стану бібліотечної справи в УСРР після 1917 р. (1928.–Т.96, кн.5).; огляд роботи VI Міжнародного бібліотечного з’їзду у Празі (1926.–Т.90, кн.11). Серед публікацій С. Сірополка у часописі “Рідна школа” варто зазначити “Національне виховання” про виховання у молоді почуття національної гідності, збереження народних традицій (1927.– Чис.2); “Міжнародна виставка дитячих часописів у Празі”. Автор підкреслює важливу роль цієї виставки для видавців, вчителів, бібліотекарів, всіх, хто займається вихованням дітей та зазначає, що українські дитячі часописи були представлені в експозиціях Радянської України, Польщі, Чехословаччини. (1933.–Чис.3).

Доповідач підсумувала, що усім працям С. Сірополка притаманно чітко структуроване подання опрацьованого матеріалу та глибоке осмислення думки автора, на якого він посилається. Його бачення розбудови народних шкіл, бібліотек допомагало сучасникам втілювати у життя ідеї відродження.